Анонси

1 2 3 4 5

Оголошення

1 2 3 4 5

Громадська думка

Як давно Ви проживаєте у Вашому населеному пункті?
 

Привітання

Вітаємо з днем народження

Стеценка Бориса Павловича

13 лютого

З днем народження щиро вітаєм, Щастя і здоров’я Вам бажаєм, Хай сміється доля ,як калина в лузі, Нехай будуть поруч добрі, вірні друзі.


Берестового Григорія Івановича

13 лютого

Хай постiйний успiх, радiсть i достаток, Сиплються до Вас, немов вишневий цвiт. Хай життевий досвiд творить з буднiв свята, А Господь дарує довгих-довгих лiт!


Черевка Олександра Вікторовича

18 лютого

З Днем народження вітаєм, Щастя й долі Вам бажаєм, Здоров’я небесної благодаті, Миру й злагоди у хаті. Хай здоров'я, радість і достаток, Сиплються не мов вишневий цвіт, Хай малює доля з буднів свято, І дарує Вам багато літ!


Качан Наталію Георгіївну

18 лютого

Калиною радість в душі хай квітує, Сопілка любові хай серце хвилює, А роси ранкові безмежно і щиро, Щоденно дарують наснагу і силу! З Днем народження вітаєм ! Добра і радощів бажам, Здоров’я на усі літа, Хай в серці квітне доброта.


Броварську Любов Павлівну

19 лютого

Хай здоров’я, радість і достаток, Сиплються немов вишневий цвіт Хай малює доля з буднів свято, І дарує Вам багато літ!


Зданевича Володимира Флоріновича

20 лютого

Хай квітне доля у роках прекрасних, Господь дарує радість і здоров’я. Хай кожен ранок з неба сонцем ясним Осяє Вас і світлом, і любов'ю!


Руденко Тетяну Миколаївну

20 лютого

Бажаємо світлої радості й сили, Ласкавої долі, добра і тепла, Щоб ласку Вам слало небесне світило, Здоров’ям наповнила рідна земля


Терницю Анну Вікторівну

21 лютого

Із Днем народження вітаєм ! Добра і радощів бажаєм, Здоров’я на усі літа, Хай в серці квітне доброта.


Олеан Світлану Миколаївну

22 лютого

Нехай здоров’я завжди добрим буде, Щоб в роботі ладилось усе, За справи добрі хай шанують люди, У дім хай доля затишок несе. Хай горе обходить завжди стороною, А щастя приходить і ллється рікою! Бажаєм тепла, і добра, і любові! Хай Господь дарує многії літа, А в серці довіку живе доброта.


Іллюк Євгенію Володимирівну

25 лютого

Калиною радість в душі хай квітує, Сопілка любові хай серце хвилює, А роси ранкові безмежно і щиро, Щоденно дарують наснагу і силу!


Кравченка Сергія Володимировича

26 лютого

З днем народження щиро вітаєм, Щастя і здоров’я Вам бажаєм, Хай сміється доля ,як калина в лузі, Нехай будуть поруч добрі, вірні друзі.


Ланяк Надію Григорівну

27 лютого

Святковим розмаїттям Хай буде все життя, Казковим довголіттям Серед краси й добра.


Берестецького Анатолія Дмитровича

28 лютого

Нехай кожна мить буде повна надії і нехай пощастить здійснити усі свої мрії! Удачі, натхнення й духовного росту, Хай буде в житті усе легко та просто!


Новини відділу Держгеокадастру


АЛЛА ГОРБАЧОВАпроживає в Шполі, народилася в 1941 році. Публікується з 1992 року. Пише вірші, прозу. Захоплюється філософією.

 

alla_gorbachova

 

 

Пісня
Як зараз бачу… Тихий літній вечір
Розсіяв зорі іскрами багать,
Округлий місяць, розрівнявши плечі,
Війнув у світ чарівну благодать.
Мрійливу тишу колисає пісня
Із маминих задумливих очей
І в світлі місячнім срібляста вишня
Зі мною слуха пісню в вечір цей.
На призьбі я, мала, собі мандрую
З дівчиною в човні і козаком в степах.
І що не птах – я в небі теж сумую,
З вдовою тихо плачу в огірках.
І з хлопцями вже розпрягаю коней,
Як долю, воду я несу в руках,
Долонею торкаю сиві скроні,
Бо й досі я у тих дитячих снах.
…Нема вже неньки і сусіда з басом
Пронесли пісню по своїх роках.
Не стане й нас, попливемо за часом,
Та пісня все ж залишиться в віках.

Спогади
Чи благо – довгий вік? Напевне, благо,
Бо почуття, як в скриньку ти кладеш.
Коли ж приходить час, то навіть радо
В собі, як ті листи старі несеш.
Як серце непокоїться в недузі,
До них гірких думок леткий протест.
Вони тобі старі і щирі друзі,
І з них немов цілющу воду п’єш.

Серпень
Сумно… Бо кінчається вже літо
Сплеском червонястих горобин.
І думок нема куди подіти,
Повсідались, мов пташки на тин.
А в повітрі плин перестороги
І небес імлисто-сіра синь,
Ніби ми збираємось в дорогу,
Зіткану із сивуватих днин.

 



МАРОЧКО ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ народився 4 квітня 1947 року в селі Матусів Шполянського району.

Після закінчення у 1970 році філологічного факультету Іркутського державного університету ім. Данова працював вчителем у ряді шкіл Шполянщини. Нині перебуває на заслуженому відпочинку.

Друкуватись у «Шполянських вістях» почав, будучи ще старшокласником.

Пісня «Рідна навіки Шполянська земля», написана на його слова самодіяльним композитором Володимиром Сіваком, у 2003 році здобула першу премію на конкурсі, оголошеному райдержадміністрацією на честь 80-річчя утворення Шполянського району.

vasil_marochko

 

***
Я не зважаю на стару образу,
Мене нічим не можна допекти,
Тобі в житті не зрадив я ні разу,
Я не порвав усі твої листи.
Я їх зберіг. Навіщо? Сам не знаю.
Вони, як пам'ять тих минулих днів,
Яких забути не бажаю,
Хоча давно того хотів.
Так, не збув я їх,
І в тім моя біда.
Старі листи я знов перегортаю.
Ось твоє фото,
На ньому ти – красива й молода.
Де ти живеш тепер?
В якому краї?
У тебе, певно, є онуки й чоловік,
Який тебе, як я колись, кохає.
Того, повір, не знать мені повік.
Пливуть роки, життя триває.
Того, що вже пройшло, ніколи не вернуть.
Я теж не молодий, а серце не бажає
Тебе, любов моя, забуть.

***
Якось взяв гармонь свою стареньку,
Навмання мелодію знайшов
І повів міхами потихеньку,
А гармонь співала про любов.
А була вона давно, в ті роки,
Навесні, ще у десятім класі.
Ми в життя робили перші кроки –
Все для нас було в майбутнім часі.
Ми тоді скоріше подорослішають хотіли,
На свій хліб, як кажуть, перейти,
Та чомусь сказать про те не сміли,
Як і де в житті себе знайти.
В час канікул намагались заробляти,
Та й роботу нам давали нелегку –
Йшли на цегельний працювати,
А дівчата трудились на току.
Вечорами збиралися у клубі,

 


ФЕДІР ВІТРИЛО (справжнє прізвище Чорногал Микола Миколайович), проживає в Шполі. Народився 1980 року. Закінчив сільськогосподарський технікум, навчається у ВУЗі на факультеті філософії. Пише вірші та оповідання. Має публікації в місцевій газеті «Шполянські вісті», в газеті «День», в журналах «Склянка часу», «Золотой век».

***
Озирнуся по кімнаті,
Закручу думок гайки,
Шторних стебел волохаті,
Шелестять квітки.
Поза спиною нічною,
Буркнуть пугачі,
Позмітають темні крила,
З гральних карт хатки

*ЛУНОХОД*
Дротом йде людина-Вася,
Невідомий цей трюкач,
Цвях програми ні для кого,
Глядача нема й одного.
Глупа ніч і хлюп води,
«Вася, ану йди сюди!»
Тихше, тихше, вбогий дурню,
Не кричи і не свисти,
Не займай ти акробата,
Поза сном не зможе йти.

Криза
Заморозили розмову,
Тишу вклали, мов тятиву,
Серця клапани працюють,
У прискоренім режимі.
Розвелися, мов мости,
Ніяк транспорту пройти,
Шкода палива та часу,
Та й несила вже пливти,
Може ранок все врятує,
Пустить в розвідку плоти?

Конкурент
Струшу на стелю сірий попіл,
Наллю у кружку самоту,
До денця вип’ю, сяду в протяг,
Ніч не залишу я коту.

 


ПОСТОЛАКА ВОЛОДИМИР САМІЙЛОВИЧ – композитор-пісняр і поет-гуморист. Народився у багатодітній селянській родині в с. Капустине Шполянському району.

Закінчив з відзнакою Тульчинське культурно-освітнє училище та Московський університет мистецтв, як теоретик. Працював керівником народних хорів, методистом по хору та вокалу у районних Будинках культури і вже понад двадцять років – учителем музики в загальноосвітніх школах. Має близько десяти своїх власних збірок, як музичних, так і гумористичних. Володимир Постолака – багатократний лауреат престижних фестивалів та музичних конкурсів, дипломант Міжнародного конкурсу «Створімо сучасну українську патріотичну пісню». Нині Володимир Постолака на громадських засадах керує славнозвісним співучим гуртом «Чотири Броди».

volodimir-postolaka

Квітуй, Шполянщино моя!
В кожнім ділі, в кожнім слові
Тобі дарую я літа
Та ще освідчуюсь в любові,
Моя Шполянщино свята!

Любить тебе не перестану,
Бо ти, - як пісня солов’я...
Чаруєш зір, куди не гляну –
Квітуй,   Шполянщино моя!

Ти у віках зазнала лиха
Та не умерла злу на зло!
Ти ожила, як пісня тиха,
В якої ледь світилось тло.

Тепер твій пульс, набравшись сили,
Пульсує в ритмі молодім.
Ми всьому світу заявили,
Що жить ідемо в новий дім.

Сталить нас доля і гартує,
Врожай плекаєм з року в рік,
Бо в нас козацька кров нуртує,
Ми – український славний рід.

Квітуй, мій краю, всім на диво,
Шуми, як в полі ясени!
І хай живуть усі щасливо
Твої і дочки, і сини!

 

 


ГАРБАРУК ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА

Народилася в 1953 році в с. Лебедин Шполянського району Черкаської області. Проживає в місті Шпола. Її твори публікувались в місцевій пресі: «Шполянські вісті», «Пропозиція», «Народна газета». Постійний член літстудії ім.. Олекси Влизька.

olga-garbaruk

Весна прийшла.
Що даруєш ти нам,
Красна весно?
Що несеш
на крилах голубих?
Ніжні журавлиних
кличів сплески.
Квітів подих,
Радощі землі.
Весно красна, ти,
Як лебідь, ніжна,
Всім даруєш
перші пелюстки.
Промінь сонця,
Ластів’ятам гнізда.
Все тобі радіє залюбки.
Першу пісню
птахів перелітних
І струмка
весняного наспів.
В лузі квіти сієш ти
тендітні,
Що із теплих принесла країв.

 

 

ГРИНЬКІВ ЯРОСЛАВА СЕМЕНІВНА народилася 20 березня 1950 року в селі Вовчинець Івано-Франківського району Івано-Франківської області в родині колгоспників.

У 1968 році вийшла заміж і з того часу проживає в селі Лебедин Шполянського району, що на Черкащині.

grunkiv-yaroslava-semenivna

Не шуми край дороги, березо
Не шуми край дороги, березо,
Не засмучуй мене молоду,
Сама знаєш ти, біла березо,
Що я милого дуже люблю.

Нехай листя твоє не тріпоче,
Не тривожить так душу мою.
Чого ж, доле, така одинока?
В смутку, в болю завжди і в жалю.

Коли літом, як сонечко буде,
Я до тебе прийду й пригорнусь.
І розкажу тобі про кохання.
Ти прошепчеш, а я посміхнусь.

Буду завжди тебе доглядати,
Щоби гілля ніхто не ламав.
Тільки ти, моя біла березо,
Знаєш, хто під тобою стояв.

Кругом тебе посію я квіти –
Ті, що милий мені дарував.
Нехай рвуть їх закохані пари,
Щоб ніхто лиш тебе не ламав.

 

 

ДЕМИДОВ ІВАН МАРКОВИЧ

З’явився я на світ Божий давненько, в 1913 році в с. Садки, що на Кіровоградщині в селянській сім’ї. закінчив семирічку. 1936-1937 рр. – служив у Червоній Армії в м. Шепетівці Хмельницької області. З 1938 по червень 1941 рр. працював слюсарем на заводі ім. Петровського в м. Дніпропетровську. там же закінчив вечірню середню школу. З липня 1941 р. брав участь у Великій Вітчизняній війні у складі 947 стрілполку. Був тяжко поранений. Інвалід Великої Вітчизняної війни 2 групи. Після війни закінчив з відзнакою філологічний факультет Дніпропетровського держуніверситету (1946-1951 рр.). Учителював у Нікопольській (Дніпропетровщина) школі, а з 1954 – у Лебединській середній школі № 2 (Черкащина).


Ivan-Demidov

Перший успіх
Жорка скаржиться кравцю
(Гнівно брови гнуться):
Так пошили ви костюм,
Що усі сміються.

Та це ж успіх перший мій! –
Спец розквітнув маком, -
Бо раніше, кому шив,
Той, бувало, плакав…

Як би замінити…
Співробітникам сільмагу
(У клубі звичайно)
Подарунки новорічні
сам завторг вручає.
Тому – валянки верблюжі,
Тій – шубку кролячу…
А сторожу, - потім каже, -
Подяку гарячу!
Із кутка піднявся сторож,
Пошкрябав за вухом:
Чи не можна ту подяку
Замінить… кожухом?



ДЕНИСЕНКО ЛЮБОВ СЕМЕНІВНА народилася 9 січня 1951 року в селі Старовірівка, що на Харківщині.

Закінчила Черкаський педагогічний інститут.

Працювала вчителем у селі Матусів Шполянського району. В цьому селі і проживає нині.

Має збірку віршів «Осіння заметіль».

denisenko-lubov-semenivna

Осіння заметіль
Падає листя, тихо кружляє,
Осінь заводить навкруг хороводи,
Радістю й спокоєм гай повіває,
Дух забиває, п’янить насолода

І грає душа молодо,
Окрилена, звеличена.
І п’є осіннє золото,
Любов’ю закосичена.

Падає листя, тихо кружляє,
Я на чарівний дивлюсь листопад.
Погляд смутніє і серце стискає:
Не розлюби, не забудь, і не зрадь!

Та грає душа молодо,
Окрилена, звеличена.
І п’є осіннє золото,
Любов’ю закосичена.

 

 

Діхтяренко Олександр Петрович

Народився 19 липня 1952 року в селі великий Хутір Драбівського району черкаської області. Дитинство минуло на хутірці Каневщина, що входить до Вознесенської сільської ради Золотоніського району Черкаської області. У 1969 році закінчив Вознесенську середню школу. Протягом 1969-1973 років навчався у Черкаському педагогічному інституті. Із 1973 року працює вчителем української мови та літератури Васильківської загальноосвітньої школи Шполянського району. У 1976-1978 роках працював на посаді другого секретаря Шполянського райкому комсомолу. Повернувся у школу. Із 1991 року працює заступником директора школи з навчально-виховної роботи.
Друкувався у районних та обласних періодичних виданнях, у журналі «Дивослово», газетах «Сільські вісті», «літературна Україна». Видав дві збірки поезій – «У пошуках мелодії душі» (2004), «Межа відвертості» (2006).

oleksandr-dihtyarenko

Наша рідна мала Батьківщина
Тихі води, яри і долини,
Колосисті родючі поля –
Це куточок степів України,
Наша рідна Шполянська земля.

Серце, радісно в грудях заграй,
Заспівай нам під небом цим вічним
Про Шполянщину – край героїчний
І прославлений працею край.

Люди здавна цю землю орали,
Боронили у битвах її,
Щоб про щедрість її ми співали,
Про високі її врожаї.

Серце, радісно в грудях заграй,
Заспівай нам під небом цим вічним
Про Шполянщину – край героїчний
І прославлений працею край.

Хай квітує верба і калина,
Добра доля в полях достига.
Наша рідна мала Батьківщино,
Ти для кожного з нас дорога.

Серце, радісно в грудях заграй,
Заспівай нам під небом цим вічним
Про Шполянщину – край героїчний
І прославлений працею край

 


ДОВГАНЬ ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ

 

Народився 1939 року у м. Звенигородці. Закінчив середню школу в Тальному, а вищу освіту здобув у Києві на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

Проживає в Шполі, яка стала рідною домівкою. Тут довгий час працював у районній газеті «Шполянські вісті», писав вірші і прозу, друкувався в газетах, журналах. Лауреат літературних конкурсів.

dovgan-volodimir-vasilevich

Україна
Золоте пшеничне поле
І дах неба синій –
То Вітчизна наша мила,
Рідна Україна.

На це поле вона щойно
Вирвалась з кайданів,
Розвалилась імперія,
Що Союзом звалась.

Поможімо ж, брати мої,
Набратися сили
Рідній неньці Україні,
Батьківщині милій!

Ще ятрять на її тілі
Рани від покори,
Одвічного її горя,
Що лилося морем.

Викорчовуймо це лихо,
До друзки з корінням,
Набираймось, браття сили,
Помножуймо славу давню,
Славу сьогочасну
Тоді й зірка щастя наша
Повік не погасне.

 


ЗАЇКА ІВАН ІЛЛІЧ народився 01 вересня 1934 року в селі Ягнятин Ружинського району, що на Житомирщині. В селянській сім’ї.

Закінчив Верхівнянський сільськогосподарський технікум, Вищу партійну школу при ЦККП Україна газетне відділення.

zayika

З дитинства
Я знов біля рідної хати,
Де роки дитинства пройшли.
Он яблуні й груші крислаті
У наш огород забрели.

Ромашки і айстри он білі
З травою в саду обнялись,
Любив я сусідці їх Лілі
В букет наривати колись
Згадав я дорогу і хати
Ті крайні, що біля села
Де матір ходив зустрічати,
Що хліба від зайця несла.

Так хороше як пригадаю
Ці змалечку любі місця
Мов книгу цікаву читаю,
В якій не хотів би місця.

 


ЗЕЛЕНЮК ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ народився 01 травня 1939 року в місті Донецьк в шахтарській сім’ї.

Закінчив природничо-географічний факультет Кримського педагогічного інституту.

Мешкає в м. Шполі. Там і побачила світ його перша збірка віршів «Моя Україна». «Болить душа» - друга книжка – своєрідні вибрані поезії з написаного з останні роки.

zelenuk

Болить душа
Болить душа за Україну,
Болить душа за все, що є,
Бо тут усе життя моє,
З народження і до загину.

Усе життя – у протиріччі,
Болить – аж подих перейма…
На все що є, чого нема,
Дивлюся – правді прямо в вічі.

Хіба земля в нас не багата,
Хіба лани в нас не цвітуть?
Чи не пора тобі забуть
Про бідність, Україно-мати?  

Болить душа за Україну,
За рідне все, за все своє.
Життя мені любов дає,
Її не стане – я загину.

 


НІКУЛЕНКО КАТЕРИНА ВАСИЛІВНА народилась 14 листопада 1942 року в селі Ярошівка Катернопільського району.

Освіта середня спеціальна. Пропрацювала 40 років в харчовій промисловості.

З 2004 року – пенсіонерка.

Захоплюється поезією – творчістю земляків. Деякі з віршів поетеси друкувались в газеті «Шполянські вісті».

katerina-nikulenko

Любов моя
Понад усе, люблю я білий світ,
Премудрість, що на світ благословила,
І сонце, й небо, і весняний цвіт,
Усе, що мені радісно і мило.

Понад усе люблю весну,
Пору життя люблю я сіть,
Люблю я золотую осінь,
І взимку серце ласки просить.

 


КОЛИВАЙ ІЛЛЯ ІВАНОВИЧ – вчитель музики, засновник та художній керівник ансамблю народної пісні «Лебединські козаки», якому в 1994 році присвоєно звання «Зразковий дитячий художній колектив», Лауреат всесоюзного конкурсу пісні, пасічник, столяр-червонодеревник, народний лікар мануальної терапії та поет.

Ілля Коливай народився 2 серпня 1936 року в селі Лебедин на Черкащині. Закінчився Київське музичне училище ім. Глієра. Нагороджений медаллю «Ветеран праці» та багатьма дипломами і грамотами, йому присвоєно звання «Відмінник народної освіти» та «Старший вчитель».

На сімдесятому році життя Іллю Івановича доля познайомила з президентом Києво-Могилянської академії В’ячеславом Брюховецьким, який до ювілею поета за свій кошт видав збірку віршів «Відчуття краси» і ми можемо сьогодні доторкнутись до глибинної і чистої душі цього незвичайного поета-любителя.

illya-koluvay

Я глибоко вірю
З дитинства на заході бачив дива,
Природа мені дарувала видіння.
Тих хмар чарівних на картинах нема,
То школа Краси і святого Творіння.

Спускаються нижче погодні фронті,
Малюючи світлом чудесну картину,
З багряного сонця сріблясті стовпи
Могутньо встають у німу порожнину.

Те явище зміни хвилює мене,
Міняючи настрій від того прощання.
Я глибоко вірю, що ніч знов мине,
Що вранці співатиму сонцю вітання.

 


КОЛОС ВОЛОДИМИР ПАВЛОВИЧ народився 23.07.1923 року в с. Товмач Шполянського району, що на Черкащині. Середню освіту здобув у Шполянській СШ № 1.

З 1948 року працював учителем іноземної мови в Товмацькій сільській школі, заочно закінчив Черкаський педінститут (філологічний факультет).

Відмінник народної освіти УРСР.

У 2003 році до свого 80-річного ювілею видав книгу «Жартома і всерйоз», через рік – другу під назвою «Добридень», ілюстровану автором. Гумористичні твори В. Колоса вміщені також у збірниках місцевих авторів – «Черкаські усмішки», «Надвисся», у книзі – антології українського гумору Черкащини «Перепустка в безсмертя». Автор багатьох гуморесок та дотепних карикатур у місцевій та республіканській пресі.

v.Kolos

ШПОЛЯНЩИНО, РОВЕСНИЦЕ МОЯ!
Землі Тараса і Богдана
Віддав я всі свої літа,
Шполянщина – земля жадана,
Для мене  рідна і свята.

Куди не глянь – сади довкола,
Ліси і луки, дар ланів,
Гордиться здавна древня Шпола
Ділами знатних земляків.
Заглянь в історію, юначе,
Пізнай красу минулих літ,
Як подих весняний гарячий
І запашний вишневий цвіт.
Шполянщині, землі коханій,
Жаданій, рідній і святій,
Землі Тараса і Богдана
Віддать всього себе зумій!

 


КРИЖАНІВСЬКА ІННА АНАТОЛІЇВНА народилася 11 липня 1991 року в місті Шпола Черкаської області в сім’ї музикантів.

З 1997 року навчається в Шполянській гімназії № 3.

Друкувалася в газеті «Шполянські вісті».

Перемагала та займала призові місця в шкільних, районних та обласних літературних конкурсах.

Має збірку поезій «Білою ковдрою квітів трояндових…».

Проживає в м. Шполі.

krujanivska

Репресованому поетові 30-х років
минулого століття Олексі Влизьку

Під павутиною репресій
Загинули слова народу
У вольових рядках поезій,
Що з каменем кинуті у воду.
Злітали птахом в синє небо,
З вогню піснями виринали
Напівживі слова до тебе,
Поете, що діждався слави,
Життя невинного ціною,
Колись розстріляний поете…
Під політичною стіною
Твої обірвані сонети
Кривавою рукою ката,
Що правду замінив брехнею,
Взаконивши пекельну страту,
Коли не зволодів душею –
Душею вільного народу,
Його окриленої віри,
Що відшукала путь свободи
По струнах тліючої ліри.
Свого життя не шкодувавши,
Сказав за рідну Батьківщину
За всіх сказав слова, вмиравши,
І з ними на устах загинув.
Поет Шполянщини, закутий
В доби Відродження кайдани,
В серцях ніколи не забутий,
Ти будеш жити поміж нами…

 


ЛАТИШЕВА ІРИНА В’ЯЧЕСЛАВІВНА народилася 24 березня 1970 року в місті Шпола. Має закінчену середню освіту. Інвалід дитинства першої групи. Пересувається на візку.

Неодноразово друкувалася в обласній, місцевій пресі та всеукраїнських виданнях для інвалідів.

Перемагала в обласних літературних конкурсах, що проводилось серед інвалідів.

Активний учасник інвалідного руху в Україні.

iruna-latusheva

В Україні дощі
В Україні дощі знов холодні осінні.
В Україні дощі й небеса вже не сині.
В Україні дощі. Так, кінчається літо.
В Україні дощі. Сонце рідно вже світить.
Як не прикро мені, так завжди має бути
І земля в сніжнім сні має літо забути.
Та душа наче цвіт гине в люті морози,
Застигає на лід і тепла тихо просить.
Так нелегко мені жити з кригою в грудях,
Що рахую всі дні до весни, зо прибуде.
В Україні дощі. Сонце десь на Канарах.
В Україні дощі і воронячі хмари.
В Україні дощі. Моє літо минає.
Що ж робити душі я не знаю, я не знаю…

 


ЛАРИСА ПРОКОВСЬКА народилася в місті Житомир в 1947 році.

В дитинстві дуже страждала від хвороби. Перші спроби віршів з’явилися вже в сьомому класі.

Закінчила Канівське куль-просвітнє училище. Бібліотекар.

Нині - пенсіонерка.

Має публікації в місцевій та обласній пресі, в літературних журналах. Видала чотири збірки віршів: «Делай добре дела, чтобы было меньше зла», «На грани взлета», «За всё в ответе», «Мелькает парус серебристый».

larusa-prokovska

Милосердие
Милосердье ниспослано свыше!
Милосердье, как праведный щит.
Я встревоженным серцем услышу,
Как подстреленный заяц пищит…
В этих звуках –отчаянье боли!
Крик похож на младенческий плач.
В алых пятнах холодное поле,
Но спокійно уходит «палач».
Снег скрипит под его сапогами…
Силуэты застывших берез
В белоснежно-серебрянной гамме…
Душит горечь непролитих слёз,
Нас, над тельцем замерзшей синицы,
Над дрожащей рукой старика…
Только дрог нут однажды ресницы
И согреется эта рука!
От улыбки, от доброго слова…
Пусть метелица злая ворсит…
Милсердие – жизни основа,
Милосердие – праведный щит.

 


РІЗНИК СТАНІСЛАВ ПЕТРОВИЧ народився в 1937 році на Житомирщині. Закінчив технікум механізації у Казахстані. Працював машиністом екскаватора. Нині на пенсії.

Має публікації в газетах: «Черкаська правда», «Нова доба», «Шполяночка», «Шполянські вісті».

riznuk-stanislav-petrovichx

Ідеальний жук
На поверхню виповз з ґрунту
Спритний колорад.
Ноги гнуті, як в когута,
Крила замість лап.

У ярку промок до нитки,
А прийшла теплінь
Жук раптово став на дибки
Як колгоспний кінь.

Пломеніючи від щастя,
Оглядає світ.
Об комаху його ж масті
Почесав живіт.

А коли настала влітку
Мерехтлива синь,
Появились славні дітки
На кущах рослин.

Люди ядом в дні погожі
Травлять міні-плід.
Та його ніхто не може
Знищити як слід.

Вся округа вийшла в поле
Нищити жука,
Хоч бери і бий потвору
Із дробовика.

Гублять ядом безуспішно
Поле золоте.
Жук собі співає пісню,
А бур’ян росте.

Ставши в позу Лис-Микити
Тихо каже жук:
Якщо поле стане диким,
Нам усім – каюк.

 


СЕМКО ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА народилася у 1957 році в селі Циганово Зеленівського району Уральської області (Росія). У 1975 році приїхала в Шполу, одружена з 1980 року.

В 1985 році –явилися перші вірші. Друкувалася в районній газеті «Шполянські вісті» з 1992 року.

semko-olena-mukolayivna

Не хлебом единым
Кто сказал, что хлебом не единым
Мы живем на свете не одни.
Если есть у нас зерно на ниве,
Все равно мы хотим красоты.

Нашу жизнь не превращать бы в бегство,
А смотреть в счастливые глаза,
И природой любоваться с детства,
Слышать звон бегущего ручья.

Облака гуляют в синем небе,
А весной шумит зеленый сад.
Всем нам хочется веселой песни,
И в душе она моей, как клад.
1992 г.

 


ТАРАНУХА ГАЛИНА ІВАНІВНА народилася у 1967 році в селі Терешки Шполянського району, де і проживає нині. Закінчила Черкаський педінститут. Працює в сільській школі вчителькою української мов і літератури. Любить село, школу, захоплюється музикою, пише пісні, над усе цінує чуйність і щирість в людині.

taranuha-galuna-ivanivna

 

***
Звичайних слів нестримну течію
Так хочеться у диво обернути
І серед рим знайти лише свою,
Незайману, барвисту, непочуту.
Вона ж бо заблукала поміж трав,
Розсипалась росою на світанні.
Її іще ніхто не відшукав…


Пісня про мову
Моя мова калиново-барвінкова.
У ній сяє самоцвітом кожне слово.
Я не дам її нікому зневажати,
Бо вона мені, як сонце і як мати.
Розцвітай же і вбирайся у обнови,
Моя рідна, моя мила, моя мова.
Ні за що не відшукать тобі заміни,
Бо ти серце і окраса України.
З нею мати у колисці колисала,
Мову пісні мені в спадок дарувала.
І тепер навік пов’язані ми з нею,
Доки світу, доки неба над землею.
Як повіє буйний вітер з-за діброви,
Я почую, як щебече моя мова.
Замилуюсь і у звуках розчинюся.
Я за неї і радію і молюся.

 


ТЕМНЕНКО ОЛЬГА ВАСИЛІВНА народилась 15 січня 1973 року в селі Лебедин на Черкащині в селянській сім’ї.

У 1988 році, після закінчення сільської восьмирічки, вступила до Корсунь-Шевченківського педагогічного училища, яке закінчила з відзнакою у 1922 році.

В 2006 році вийшла перша збірка поезій «Серце – не камінь».

У 2007 році заочно закінчила Уманський державний педагогічний університет ім.. Павла Тичини.

І ось вже шістнадцятий рік, як працює на педагогічній ниві вчителем початкових класів у Лебединському НВК № 2.

Olga-temnenko

Пісня про Лебедин
Вдивляюсь я за небокрай
І місця кращого не бачу.
Моє село – зелений гай,
В якому соловейко плаче.

Приспів:
Лебедин, Лебедин,
В мене крила твої лебедині
Лебедин, Лебедин
В тебе очі замріяно-сині
Лебедин, Лебедин,
Яблунево-вишневі садочки
Край села сивий млин.
Тут сини виростають і дочки.

Тут працьовиті живуть земляки,
Лани тут щедрі, колосисті.
А наші предки-козаки
Пісні співали голосисті.

Куди б дорога не вела,
Ти повертай завжди додому.
Сюди, до рідного села,
Де вільно бігалось малому.
І ким би у житті не став, -
Ти пам’ятай свою родину.
Вклонись землі, де ти зростав,
Що збереже в лиху годину.
2004 рік

 



ТРОФИМЕНКО ГАЛИНА ОВЕРКІВНА.

 

Про себе коротко і з гумором

Народилась я в трагічному 1937 році, навесні. Навколо хтозна, що діється. А мені хоча б що. Мати розповідала, що тільки сонечко в колиску загляне, а я вже й усміхаюсь. З тих пір стала сміятись. Батьки були селянами, але в Сибір їх не виселили, бо були бідними.

galuna-trofumenko

З дитинства смішлива була ще й тому, що прапрадід мій був скоморохом. Своє прізвище й синам передав. Тож дівоче моє прізвище – Скомороха. І покликання – людей веселити.

В генах батька теж, напевно, кипіла скомороська кров, бо охрестив мене, коли мені було сім років. Мати наполягала. Отже, в 7 років хрещена, у 8 – в школу пішла. В 9 років стала піонеркою, у 14 – комсомолкою, у 24 – членом КПРС.

Гасло на той час було – вчитися, вчитися і ще раз – учитися. Я й вчилася. Закінчила середню школу, потім Уманський медичний технікум, потім Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, до того ж факультет журналістики. Не педагогічний, не медичний, а журналістики! Й сама досі не розумію, як та думка виникла… 25 років роботи в редакції. Книжки читала змалку. Читала в школі, вдома, в бібліотеках, читальних залах. Вірші почала писати з восьмого класу. Не подумайте, що про кохання. Писала про природу, про книжкових героїв… І байки про звірів та тварин різних. Гени скомороські таки переважали.

Далі йде проза. Одружилась. Маю трьох дітей і єдиного чоловіка Трофименко Володимира Григоровича. Він теж не без гумору. І нині сміємося вдвох…