Анонси

1 2 3 4 5

Оголошення

1 2 3 4 5

Громадська думка

Які соціально-економічні проблеми для Вас особисто найбільш гострі?
 

Привітання

Вітаємо з днем народження

Стеценка Бориса Павловича

13 лютого

З днем народження щиро вітаєм, Щастя і здоров’я Вам бажаєм, Хай сміється доля ,як калина в лузі, Нехай будуть поруч добрі, вірні друзі.


Берестового Григорія Івановича

13 лютого

Хай постiйний успiх, радiсть i достаток, Сиплються до Вас, немов вишневий цвiт. Хай життевий досвiд творить з буднiв свята, А Господь дарує довгих-довгих лiт!


Черевка Олександра Вікторовича

18 лютого

З Днем народження вітаєм, Щастя й долі Вам бажаєм, Здоров’я небесної благодаті, Миру й злагоди у хаті. Хай здоров'я, радість і достаток, Сиплються не мов вишневий цвіт, Хай малює доля з буднів свято, І дарує Вам багато літ!


Качан Наталію Георгіївну

18 лютого

Калиною радість в душі хай квітує, Сопілка любові хай серце хвилює, А роси ранкові безмежно і щиро, Щоденно дарують наснагу і силу! З Днем народження вітаєм ! Добра і радощів бажам, Здоров’я на усі літа, Хай в серці квітне доброта.


Броварську Любов Павлівну

19 лютого

Хай здоров’я, радість і достаток, Сиплються немов вишневий цвіт Хай малює доля з буднів свято, І дарує Вам багато літ!


Зданевича Володимира Флоріновича

20 лютого

Хай квітне доля у роках прекрасних, Господь дарує радість і здоров’я. Хай кожен ранок з неба сонцем ясним Осяє Вас і світлом, і любов'ю!


Руденко Тетяну Миколаївну

20 лютого

Бажаємо світлої радості й сили, Ласкавої долі, добра і тепла, Щоб ласку Вам слало небесне світило, Здоров’ям наповнила рідна земля


Терницю Анну Вікторівну

21 лютого

Із Днем народження вітаєм ! Добра і радощів бажаєм, Здоров’я на усі літа, Хай в серці квітне доброта.


Олеан Світлану Миколаївну

22 лютого

Нехай здоров’я завжди добрим буде, Щоб в роботі ладилось усе, За справи добрі хай шанують люди, У дім хай доля затишок несе. Хай горе обходить завжди стороною, А щастя приходить і ллється рікою! Бажаєм тепла, і добра, і любові! Хай Господь дарує многії літа, А в серці довіку живе доброта.


Іллюк Євгенію Володимирівну

25 лютого

Калиною радість в душі хай квітує, Сопілка любові хай серце хвилює, А роси ранкові безмежно і щиро, Щоденно дарують наснагу і силу!


Кравченка Сергія Володимировича

26 лютого

З днем народження щиро вітаєм, Щастя і здоров’я Вам бажаєм, Хай сміється доля ,як калина в лузі, Нехай будуть поруч добрі, вірні друзі.


Ланяк Надію Григорівну

27 лютого

Святковим розмаїттям Хай буде все життя, Казковим довголіттям Серед краси й добра.


Берестецького Анатолія Дмитровича

28 лютого

Нехай кожна мить буде повна надії і нехай пощастить здійснити усі свої мрії! Удачі, натхнення й духовного росту, Хай буде в житті усе легко та просто!


Новини відділу Держгеокадастру

Шполянщина туристична

Туристичний маршрут
Перлина Лебединської землі
1. Виїзд з місця перебування до села Лебедин.
Село Лебедин розкинулося на березі річки Гептурки і вважається найстарішим селом на Шполянщині. За однією з версій Лебедин походить від назви величезного лісового масиву. Вперше ліс Лебедин показаний на карті Боплана в 17 ст. За місцевою легендою,назва села походить від імені козака Лебедя, який першим поселився серед лісу та заснував поселення. Ще одна легенда твердить, що в цій місцевості водилося багато водоплавних птахів, а особливо лебедів. Тому не виключено, що цей прекрасний птах і дав назву селу. Перша письмова згадка про село знаходяться у так званій Литовській Метриці, де зазначено, що князь Казимир віддав Лебедин Івашку Львовичу на віленському сеймі 1448 р. Так історично склалося, що Лебедин знаходився у власності відомих дворянських родин: українських князів Глинських, польських – Конецьпольських, Любомирських, російських князів та поміщиків Потьомкіна, Висоцького, Лопухіних, Роговських.

Відомо, що в 1823 році в Лебедині побував малий Тарас Шевченко зі своєю сестрою Катериною, яка приходила помолитися перед шлюбом за щасливе подружнє життя в Миколаївський жіночий монастир. Спогади одного із монахів послужили основою створення знаменитої поеми «Гайдамаки».
Важливим у житті села був 1846 рік, коли в Лебедині почалося будівництво цукроварні, а в 1854 році було побудовано рафінацію. В 1902 році пожежа знищила заводи, але брати Бродські побудували новий потужний рафінадний завод, продукція якого цінувалася на міжнародному ринку.
По праву перлиною лебединської землі вважають Свято-Миколаївський жіночий монастир або як його ще називали панський монастир.
2. Огляд вітряка XX ст.
Щойно виявлена пам’ятка культурної спадщини Черкаської області, пам’ятка архітектури та містобудування (XX ст.).
Після припинення татаро-турецьких нападів на Україну, в нашому краї теж запанував мир. Це сприяло швидкому господарському освоєнню Шполянщини, кількість населення якої за VIII століття зросла у 20 разів і перевищила 20 000 чоловік, які проживали у більш як 40 населених пунктах. За наступне XIX століття населення Шполянщини потроїлось і в 1900 році перевищило 70 000 чоловік. Головним заняттям жителів краю було землеробство, зокрема вирощування зернових. Для їх обробки в кожному селі
3. Огляд Церкви Спаса Преображення Господнього (пам’ятка містобудування і архітектури загальнодержавного значення)
Спасо-Преображенська велика кам’яна церква, що збереглася і до наших днів, була побудована в 1826 році на кошти генерала царської армії, племінника князя Потьомкіна, Миколи Висоцького. Однією з причин побудови церкви вважають значне зростання населення села. В 1961 році радянська влада закрила церкву, а в 1991 році вона почала знову діяти.
4. Відвідування Свято-Миколаївський жіночий монастиря (Дзвіниця монастиря пам’ятка містобудування і архітектури загальнодержавного значення).
У 1779 році в Лебедині з’явилися чотири монахині: Магдалина, Трифілія, Дарія і Февронія, які прибули з розореного турками Молдавського Калитурського Свято-Успенського монастиря, купили за 30 рублів в князя Ксаверія Любомирського, дозвіл на заснування обителі і неподалік Лебедина в лісі започаткували жіночий монастир,який існує і понині. За легендою, про створення монастиря, чотири монахині в пошуках нового місця для життя проходили через Лебединський ліс, зупинилися в ньому на ночівлю і побачили сон, що Святий Миколай благословив їх заснувати тут монастир. Вранці черниці вирішили набрати води з джерела і знайшли біля нього ікону святителя Миколая, що була як благословення Боже.
На місці джерела зараз існують три криниці та купальні для обливання водою. В 1960-х роках німецькі вчені виявили в цій воді надзвичайно великий вміст срібла. Ця вода особливо ефективна для лікування хвороб очей. У ті часи навіть планували побудувати на території монастиря водолікарню.
Спочатку усі монастирські споруди були дерев’яними: дзвіниця (1764р.), Миколаївська та Варваринська церкви(1784р.), але у ХІХ столітті більшу їх частину замінили кам’яними. У 1800 році Миколаївську церкву перебудували, зробивши частину її конструкцій кам’яними. А вже в кінці ХІХ століття вона стала повністю кам’яною. У 1833 році зведено 34-метрову кам’яну прямокутну дзвіницю з колонами тосканського ордену. В 1839 році відбулася перебудова дерев’яної Варваринської церкви, яку зруйнували у радянські часи, але вже у 90-х роках вона знову була відбудована.
У 1929-1941рр. монастир не діяв. Під час німецької окупації його знову відкрили. У 1960 році монастирська община Полтавського Хрестовоздвиженського Монастиря, після закриття, переселилася до Лебединського монастиря, який функціонував до 1961 року.
В 1962році тут влаштували тубдиспансер, а в 1972 році - лікарню для дітей хворих дітей ДЦП.В 1993 році настав час другого відродження Свято-Миколаївської обителі. Тут мешкають 40 сестер. На території розташовані дві церкви Миколаївська(літня) та трьохпрестольна Вознесенська, що включає Варваринську церкву і слугує для проведення служб в холодний період року, каплиця, корпуси келій, та комплекс господарських споруд.
5. Повернення до місця від’їзду.

Основні екскурсійні об’єкти:
-    дерев’яний вітряк XX століття;
-    Церква Спаса Преображення Господнього;
-    Свято-Миколаївський жіночий монастиря.

завантажити

 

Лебедин


         Каплиця на місці Свято-Георгіївського чоловічого монастиря в селі Лебедин

В 1657 році київський православний митрополит Діонісій Балабан благословив ініціативу ієромонаха Оникія Симоновича про початок будівництва в селі Лебедин, в урочищі Чичкове, чоловічого монастиря. При цьому митрополит подарував Симоновичу ікону Святого Георгія, тому монастир дістав назву Свято-Георгіївського. Дерев’яні церкви цього монастиря не раз руйнувалися і відновлювалися. В 1822 році цей монастир відвідав малий Тарас Шевченко, де він захоплено слухав розповіді старих кобзарів про гайдамацький рух на Черкащині у 18 столітті. Пізніше Т. Шевченко написав поему „Гайдамаки”, один з розділів якої називається „Лебедин”.

__

В 1845 році Свято-Георгіївський монастир було закрито, а його дві церкви стали сільськими парафіяльними церквами. В 1875 році ці дві старі церкви розібрали і збудували нову Георгіївську церкву, яка проіснувала до 1936 року, коли була знищена комуністичною владою.

mikolaivska_tcerkva_leb_monastirya

В 2007 році на місці колишнього монастиря жителями села збудовано каплицю.

 

Лебединський Свято-Миколаївський жіночий монастир – справжня перлина духовно-культурної спадщини району

Монастир було засновано в 1779 році чотирма черницями Магдаліною, Трифілією, Дарією і Февронією. Вони викупили у тодішнього власника лебединських земель польського магната Ксаверія Любомирського ділянку землі в Грабському лісі біля Лебедина, поруч невеликої річки Гептурки. Невдовзі в лісі виросли дві дерев’яні церкви – Миколаївська і Варваринська та келії для черниць. У 1798 році Миколаївську церкву розібрали і на її місці в 1800 році спорудили нову церкву, що збереглася і до наших днів. В 1833 році було збудовано дзвіницю висотою більше 30 метрів, котра частково (без купола) збереглася донині.

В 1839-1844 роках на місці розібраної Варваринської церкви було збудовано нову церкву Вознесіння Господнього, збережену і до сучасних днів.

varvarivska_tcerkva_leb_monastirya

Комуністична влада двічі закривала монастир: в 1929 і 1963 роках. В 1994 році Свято-Миколаївський монастир знову відновив своє існування, розпочалася реставрація церков монастиря. Нині в монастирі проживає понад 40 осіб.

 

 

 

 

 

 

Свято-Преображенська церква в с. Лебедин

Свято-Преображенська церква в Лебедині споруджена в 1821-1826 роках. За своїм архітектурним виглядом вона дечим нагадує колишній Софіївський собор, споруджений візантійськими імператорами у місті Константинополь (нині – місто Стамбул). На масивному фундаменті зведено міцні стіни, які вінчає великий круглий приземкуватий купол. В 1890 році до церкви було прибудовано два крила, котрі відрізняються від основної споруди навіть кольором цегли.

В 1921 році церква перейшла під юрисдикцію Української автокефальної церкви і в ній почали вести богослужіння українською мовою.

1990_g_svatopreobr

В 1933 році комуністична влада закрила церкву, влаштувавши в ній колгоспне зерносховище.

В 1941 році церква відновила свою діяльність, але була вдруге закрита в 1961 році.

 

Через три десятиліття Свято-Преображенська церква відновила діяльність під юрисдикцією Української православної церкви Київського патріархату. Нині церква реставрується.

svatopreobragenska_tcerkva

 

 

 

 

 

Лозуватка


« Історія нашої країни починається

з історії твого народу, твоєї сім’ї,

з історії твоєї вулиці, твого міста».

 

Словами академіка Б.О. Рибакова хочеться розпочати розповідь про історію нашого села Лозуватка. Їдучи трасою Умань-Черкаси мимоволі зупиняєш свій погляд на красивому, мальовничому селі, що розкинулось по обидві сторони дороги. Колись цю дорогу називали Битим, або Чорним шляхом. По ньому тупотіли коні турецько-татарських орд, що так часто нападали на нашу неньку-Україну, грабуючи її багатства, вивозячи в неволю людей, по ній, захоплюючи наші землі, прошкували поляки, по ній же тікали вони під час національно-визвольної землі під проводом Богдана Хмельницького.

Поштовим трактом через Шполу, Лозуватку, Княжу і Звенигородку їхав в 1822 році з Кам’янки в Кишенів О.С. Пушкін. Влітку 1824 року через Лозуватку проїздив у чумацькій валці з батькам десятирічний Т.Г. Шевченко.

Саме тут, майже в центрі України, виникло в 1649 році село Лозуватка. За переказами засновано село на річечці тієї ж назви, що брала свій початок з підземного озера по той бік Битого шляху.

За одним з припущень названо село Лозуватка від того, що в долині росло багато верб і кущів лоз.

Друга версія - що першим поселився козак Лоза.

Але як би не було село виникло. Достовірно відомо, що першими поселенцями були три брати – чумаки Черненки і джура козацького війська Гегельський. Їх нащадки і нині проживають в селі, а рід Гегельських і зараз по вуличному кличуть Джурами.

Спочатку Лозуватка входила до Брацлавського воєводства Речі Посполитої і володів нею шляхтич Ксаверій Любомирський, а після другого поділу Польщі відійшла до Російської імперії і дісталась князю Потьомкіну в 1793 році.

В середині 19 століття Лозуватка спочатку належала жорстокій і свавільній поміщиці княгині Лопух іній, що жила в Дар’ївці, а потім перейшла у власність князя Григорія Голіцина, який приїхав з Росії і привіз у своєму обозі одинадцять сімей майстрових кріпаків, нібито виміняних ним за мисливських собак у російського поміщика. Їх нащадки живуть в селі і зараз – Житкови, Скворцови, Молодцови, Голякови.

Поселив він їх край села, вони утворили нову вулицю, яку люди довгий час називали Росією.

1868 році в селі була відкрита церковно-приходська школа.

1885 році в Лозу ватці почали будувати паровий крохмальний завод, що мав виробляти крохмаль з кукурудзи, але він так і не став працювати, а в 1904 році з Польщі було завезено устаткування і колишній крохмальний завод було переобладнано під паровий млин, що діяв до 80-х років ХХ століття і виробляв високоякісне борошно.

В 1900 році в селі було збудовано новий будинок церковно-приходської школи, в якому вчителювали Гива Турган і Софрон Скрипник. Цей будинок зберігся до наших днів і зараз переобладнаний на церкву.

Тяжкою була доля селян і не раз вони організовували бунти проти сваволі поміщиків. Тишко Лелека і Варфоломій Скрипник, а під час революції 1905-1907 років в селі діяв підпільний революційний гурток до якого входило 30 чоловік, серед них вчитель Софрон Скрипник, Андріян Шабатин, Соловей Попович, Андрій Лелека, брати Марко і Платон Бойки, Михайло Сич, Юхим Гегельський, Яким Ковбаса.

В роки І світової війни понад 50 лозуватчан загинули на фронтах війни (пішло на фронт близько 200 чоловік)

В 1919 році в селі було створено ревком на чолі з Сергієм Веретільником, а в 1920 комнезам, головою якого був Єгор Шабатин.

Стали розподіляти між селянами землю, перші наділи було зроблено під лісом і вулиці були названі радянами.

В 1920 році в приміщені школи було відкрито хату-читальню і бібліотеку на 1000 книг.

Почалося нове життя.

dendropark-2

1922 році 7 бідняцьких господарств об’єднались у сільськогосподарську артіль «Зірка», яку очолив Антін Рей дало.

В 1924 році в школі було встановлено перший в селі радіоприймач, а 1926 році – кіноапарат.

В 1928 році в селі було тридцять товариств спільного обробітку землі.

Артіль «Зірка» одержала в премію трактор «Фордзон», перший тракторист Олександр Самойлович Попович.

В 1930 році після колективізації було утворено великий колгосп, що носив ім’я Сталіна. Потім колгосп став ім. 1 Травня.

За видатні успіхи у веденні сільськогосподарського виробництва в 1939 році колгосп було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

В цьому ж році в Лозу ватці було відкрито одну з перших на Україні музично-вокальну студію, до якої було прийнято 108 дітей і 115 дорослих.

dendropark-5

Успіхи студії були вражаючі, бо уже 15 травня 1941 року у великому залі Київської ордена Леніна консерваторії ім. Чайковського відбувся великий показовий концерт учнів Лозуватської студії. В ньому взяли участь 136 учнів і педагогів, серед них педагог студії, молодий композитор Яків Цегляр, який присвятив селу і його жителям кілька пісень. До кінця життя він підтримував зв’язки з лозуватчанами і вони з ним, подарував на пам’ять піаніно.

Чорні хмари нависли над нашою Батьківщиною, почалась Велика Вітчизняна війна.

Уже 22 червня 12 юнаків з Лозуватки першими в районі пішли до райвійськкомату з проханням відправити їх добровольцями на фронт . Всього в роки війни на фронтах воювало понад 400 лозуватчан, 234 з них не повернулось.

У фашистську неволю було вивезено 250 юнаків і дівчат.

dendropark-3

Закінчилась війна, настав довгожданий мир і вистраждане населення приступило до мирної праці.

Пролетіли роки, розквітло наше рідне село. В 1970 році в селі було закладено дендропарк з ініціативи нашого односельця кандидата біологічних наук Івана Ничипоровича Гегельського при матеріальній підтримці голови правління колгоспу Михайла Михайловича Борозняка. Він став одним з найкращих в Україні після уманської «Софіївки».

dendropark-6

Лозуватчани уміли трудитись, уміли й відпочивати. В селі діяли драматичний, духовий, хоровий, танцювальний колективи.

Школа дала путівку в життя величезній кількості випускників, серед них – видатний поет Степан Бендюженко (Бен), репресований в 1937 році, кандидатів наук С.С. Якименка та І.Н.Гегельського, народного артиста М.Л. Панасьєва (Панасія), видатного вченого, директора Українського науково-дослідного інституту овочівництва і картоплі Івана Оксентійовича Чиженка, відомих журналістів Кирила Іовича Тургана, Онопрія Тургана, сотні офіцерів, вчителів.

В даний час в селі діють сільська рада, СТОВ «Першотравневе», СПОП «Лан», лікарська амбулаторія, школа, дитячий садок, будинок культури, шкільна та сільська бібліотеки.

stavok-u-dendroparku

Проходять роки, та Лозуватка своєї краси та гостинності не втрачає.

 

Лозуватський дендропарк

Лозуватський дендропарк створений в 1969-1970 роках за проектом Івана Гегельського (1918-1997), кандидата біологічних наук, уродженця села Лозуватка. Вчений за своє життя спроектував 57 парків, а один з проектів подарував односельчанам. Створено дендропарк на кошти місцевого колгоспу. В цій пам’ятці садово-паркового мистецтва росте 264 видів дерев, в тому числі 60 видів дуба. Серед рідкісних експонатів – реліктове гінкго дволопатеве, тюльпанове дерево, півонія деревовидна, тис далекосхідний.

altanka_storojkova

Лозуватський дендропарк є улюбленим місцем відпочинку жителів району.

 

Туристичний маршрут

 

Лозуватка
1. Виїзд з місця перебування до села Лозуватка.
Лозуватка – давнє село на Черкащині з добрим чорноземом і працьовитими людьми. За переказами, одного разу три брати Черненки під вечір спустились шляхом в ярок, у якому текла річечка, що густо заросла вербами і кущами червоної лози. Брати – чумаки переночували в мальовничій долині, а згодом вирішили залишитись тут на постійне проживання. Вони разом з джурою козацького війська Гегельським вирубали густі лози і збудували з них хати – курені. Від тих лоз і пішла назва села.
2. Екскурсія парком пам’яткою садово-паркового мистецтва «Лозуватський дендропарк»
Лозуватський дендропарк створено в 1969-1970 роках за проектом Івана Гегельського (1918-1997), кандидата біологічних наук, уродженця с. Лозуватка. Вчений за своє життя спроектував 57 парків, а один з проектів подарував односельчанам. А допоміг втілити благородний задум голова колгоспу ім. 1 Травня, на території якого знаходиться дендропарк, М.М.Борозняк. Створено дендропарк на кошти місцевого колгоспу. В цій пам’ятці садово-паркового мистецтва росте 264 видів дерев, в тому числі 60 видів дуба. Серед рідкісних експонатів:
- реліктове гінкго дволопатеве;
- тюльпанове дерево;
- півонія деревовидна;
- тис далекосхідний.
На території парку кілька декоративних ділянок. На дендрологічній зібрано 264 видів рідкісних рослин, екзотичних дерев і кущів. Із ґрунту, вибраного при створенні долини на ділянці, насипано штучні гірки.
В парку розміщено чотири кам’яні пам’ятники, розгалужена система пішохідних доріжок, лавок та альтанок для відпочинку, в центральній частині парку розташований ставок, в центрі якого острів, на якому розміщується місце відпочинку. На гірках споруджено альтанки композитора Я.С. Цегляра – «Сторожова» та «Ластівчине крило». Зелене міжгір’я носить ім’я Івана Ле.
У Лозуватський дендропарк приїжджають гості із різних міст та країн. Залишили тут свій «автограф» і підкорювачі всесвіту. Пам’ятне дерево – тую пірамідальну – посадив космонавт двічі Герой Радянського Союзу Г.Т.Береговий.
3. Час обіду розташувавшись в зоні відпочинку на території парку.
4. Повернення до місця від’їзду.

 

 

 

 

 

 

Мар'янівка


Після здобуття Україною незалежності 24 серпня 1991 року актуальним постало питання місцезнаходження її географічного центру. На підставі найпростіших математичних розрахунків географічним центром України вважали смт Добровеличківку Кіровоградської області.

Але вже на початку 90-х років ХХ ст. мала місце інша точка зору: про місцезнаходження географічного центру України на території Черкаської області. Автором першої (1994 р.) версії географічного центру України в Черкаській області є кандидат географічних наук, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка Грицевич Володимир Степанович.

Григорій Гусейнов, Емма Андієвська, Михайло Слабошпицький. 2009 рік

2009_slaboshpitc

27-28 червня 2002 року через Шполу пройшла науково-практична експедиція «Географічний центр України», ініціаторами якої були Науково-дослідний інститут геодезії і картографії, Асоціація вчителів географії, Українське географічне товариство, газета «Краєзнавство. Географія. Туризм», Державне науково-виробниче підприємство «Картографія». Експедиція пройшла місцями очікуваного місцезнаходження центру і розглянула існуючі версії на місцевості за маршрутом Київ-Добровеличківка-Кіровоград-Олександрія-Шпола-Ватутіне-Київ. В ході її роботи з використанням сучасних картографічних даних, новітніх комп’ютерних технологій та математичних моделей з врахуванням 8686 точок периметра сухопутної ділянки державного кордону України та берегової лінії по Чорному і Азовському морях було визначено місцезнаходження центру на північній окраїні м. Шполи Черкаської області.

В кінці 2002 року в результаті більш точних розрахунків було встановлено, що географічний центр України, як центр її ваги, знаходиться на околиці села Мар’янівка Шполянського району Черкаської області. 23 липня 2004 року на полі с. Мар’янівка була закопана капсула та забитий репер, які засвідчують про остаточне визначення центру України.

Шполянщина - географічний центр території України

shpolyanschina-geographic-tcentre-ukraine

24 серпня 2004 року при в’їзді в місто урочисто відкрито пам’ятний знак «Шполянщина – географічний центр території України», до 13-ї річниці незалежності України та дня міста надрукований ювілейний презентаційний альбом «Шпола – географічний центр України».

На підтвердження місцезнаходження географічного центру України Державний комітет природних ресурсів України 20 травня 2005 року видав наказ № 95, в якому визнано, що географічний центр території України знаходиться на околиці села Мар’янівка і зазначено, що «в довідкових, статистичних, учбових та інших офіційних виданнях використовується визначений географічний центр території України». Державне визнання підтверджено Національною академією наук України (лист № 72/70 від 19.10.2005 р.) та Державною службою геодезії, картографії і кадастру (лист від 28.11.2005 р., № 246/30/1-5).

Отже, географічний центр території України визначено, офіційно визнано державою, винесено на місцевість. Тепер черга за розбудовою.

 

 

 

 

 

 

Шпола

 


 

Шполянщина Оранж
Туристичний маршрут

 

Екскурсія містом та його цікавим минулим
1. Виїзд з місця перебування до м. Шполи.
Шполянщина має давню історію.На території району виявлено поселення трипільської культури, скіфські кургани та ранньослов'янські поселення черняхівської культури.У XV—XVII століттях на території району існували поселення Лебедин, Капустине, Матусів, Сигнаївка, Шпола та інші, які були опорними пунктами на кордоні з татарським степом.
Мешканці району брали участь у визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького, гайдамацькому русі на Коліївщині.
В 1793 році після возз'єднання Правобережної України з Росією Шлола стала містечком Брацлавського намісництва, а з 1795 року - Вознесенського, а з 1797 року - Київської Губернії. Основним заняттям жителів було сільське господарство. Поступово розвивалась в Шполі промисловість. В 1812 році тут виникла полотняна мануфактура.
У першій половині 19 ст. в Матусові, Лебедині та Шполі з'явилися цукрові заводи, потужність яких швидко зросла після скасування кріпосного права і використання вільнонайманої праці.
У 1866 році створено Шполянську волость, яка на кінець 19 століття стала значним хлібним, цукровим і робітничим ринком. Зростанню містечка сприяли введення в дію у 1891 році залізничної колії Христинівка-Шпола та виникнення таких форм господарювання як економії, в яких застосовують 4-7 пільні сівозміни, плуги поліпшеної системи господарювання, культиватори і дискові борони.
На початку 20 століття станція Шпола займала одне з перших місць у Київській губернії по вивезенню зерна.
Двічі на місяць у Шполі проводились ярмарки з оборотом 20000 рублів і двічі на тиждень - базари з оборотом до 2 тисяч рублів.
На 1 січня 1900 р. в Шполі вже налічувалось 1856 дворів і 10133 жителів.
В роки Великої Вітчизняної війни тисячі шполян захищали рідну землю від німецько-фашистських загарбників, бої за Шполу були особливо жорстокими (це був один із районів Корсунь-Шевченківської битви). 27 січня 1944 року 155-а танкова Червонопрапорна бригада під командуванням підполковника І.І.Прошина визволила місто.
Після визволення району шполянці добровільно зібрали 1,1 млн.крб. на створення танкової колони "Колгоспник Шполянщини". За цей приклад героїчного громадянського подвигу Державний Комітет Оборони СРСР відзначив трудівників району пам'ятним Червоним прапором. На честь трудового подвигу жителів району в місті встановлено пам'ятний знак "Танк Т-34" (1984 р., травень).
2. Екскурсія Шполянським районним краєзнавчим музеєм.
Музей – це скарбниця, в якій, для майбутніх поколінь зберігаються частинки історії. Тому і робота Шполянського районного краєзнавчого музею спрямована на вивчення та дослідження історії нашого краю та збереженню предметів старовини, що висвітлюють побут, культуру, традиції наших предків. Результатом такої праці стають ґрунтовні зміни та вдосконалення в експозиції музею, щоб кожен відвідувач міг перейнятись духом поколінь.

                                                                 8муз
Шполянський край багатий історичним минулим. Це і Чорний шлях через рідний край, і козацтво, з яким пов’язано виникнення більшості населених пунктів, історичні дані про життя давніх людей, що відносяться до періоду трипільської культури.
Музей – чудовий подарунок підростаючому поколінню. Завітавши в Шполянський краєзнавчий музей, ніби потрапляєш у минуле нашого краю. В залі «Старожитності» в експозиції «Далеке минуле краю» можна побачити предмети, які відносяться до III – VIII ст. н е. Це і частини жіночих прикрас, підвіски Київської Русі, лунник давньослов'янського періоду, фібули Пеньківської культури. А також наконечники для стріл раннього скіфського періоду знайдені на території Шполянського району. В Шполянському районному краєзнавчому музеї діє постійно діюча експозиція предметів побуту жителів Шполянщини ХІХ-ХХ ст. Тут присутні речі, що могли побутувати в кожній сім'ї. Це і радіоприймачі середини ХХ ст., ручна швейна машинка початку ХХст., дерев'яна телеграма кінця ХІХ ст. та багато іншого. Велику частину колекції займають фарфорові та фаянсові вироби найбільших виробників ХІХ-ХХ ст. Це тарілки, блюда, чашки, вироби художньої кераміки виготовлені на фарфорових фабриках товариства братів Кузнєцових ХІХ- поч. ХХ ст., на фарфоровій фабриці А. Зусмана кінця ХІХ ст., на Будянському фарфоровому заводі 20-40 х рр. ХХ ст. та ін.
В цьому році значний внесок для поповнення основного фонду музею зробили жителі міста та сіл району. Газета «Рідне слово» №48(91) від 28 травня 1942 року випущена Звенигородським гебітскомісаріатомв якій є повідомлення про розстріл Іскрянських підпільників. Поповнилася новими та цікавими експонатами і експозиція «1979 Афганістан 1989». В залі старожитностей додалися предмети побуту - фаянсовий посуд дореволюційного та раннього радянського періоду. В краєзнавчому музеї є експозиція «Грошові знаки країн світу» різних часових періодів, що налічує понад 600 одиниць.
3. Парк Слави.
В роки Великої Вітчизняної війни тисячі шполян захищали рідну землю від німецько-фашистських загарбників, бої за Шполу були особливо жорстокими (це був один із районів Корсунь-Шевченківської битви). На честь загиблих у цій війні у районі зведено безліч обеліски Славита пам’ятників односельчаноам. 27 січня 1944 року 155-а танкова Червонопрапорна бригада під командуванням підполковника І.І.Прошина визволила місто.1698 радянських воїнів загинуло при визволенні нашого району. Близько 10000 наших земляків пішло на фронт, з них - 6361 загинуло. Більше 600 чоловік загинуло лише з однієї Шполи. їх імена викарбовано на Обеліску Слави в Шполянському міському парку. Імена 10 Героїв Радянського Союзу, уродженців району, увічнено в стеллі, встановленій у міському парку Шполи в 2001 році.
Також на території парку встановили пам’ятний знак Героям-ліквідаторам та потерпілим від Чорнобильської катастрофи, пам’ятний знак Шполянам загиблим у морі, БРДМ та пам’ятна дошка воїнам інтернаціоналістам.
4. Пам’ятник Т.Г. Шевченку.
Автор скульптури Вронський Макар Кіндратович, архітектор Павлова АлісіяПавлівна.Пам’ятник виготовлений Київським творчим виробничим об’єднанням «Художник».
Шевченко Тарас Григорович (9.III.1814 – 10.III.1861) – великий український народний поет, художник, мислитель, революційний демократ.
Як свідчать документи, Т.Г.Шевченко в дитинстві бував у Шполі.
Згідно спогадів його сучасника Ф.Лебединцева, будучи наймитом Г.Кошица, за його дорученням Т.Г. Шевченко їздив на базар до м.Шполи у 1828 році, куди возив на продаж яблука і сливи.Разом з тим відомо, що в 1823 році в Лебедині побував малий Тарас Шевченко зі своєю сестрою Катериною, яка приходила помолитися перед шлюбом за щасливе подружнє життя в Миколаївський жіночий монастир. Спогади одного із монахів послужили основою створення знаменитої поеми «Гайдамаки».
З метою увічнення пам’яті великого українського поета в 1979 році в місті Шполі Т.Г.Шевченкуспоруджено пам’ятник.Бронзова скульптура зображує Великого Кобзаря в повний зріст, без головного убору, в глибокій задумі. Лівою рукою, зігнутою в лікті, підтримує накинуту на плечі свитину, у правій, опущеній вниз – книги. Скульптура встановлена на гранітному постаменті форми зрізаної піраміди. Пам’ятник встановлений на гранітній площадці, до якої ведуть сходи.

 

Будівлі Нижньої Дар'ївки у Шполі

У 80-х роках 19 століття прокладалась залізниця з Христинівки до Шполи. Тому в районі Нижньої Дар'ївки було споруджено коштом місцевої поміщиці Пелагеї Урусової два триповерхові будинки нової залізничної станції. Ця станція призначалась для зупинки лише окремих пасажирських потягів, якими приїздили заможні гості до Пелагеї Урусової.

nijnaya-darjivka-2

Для перебування гостей було споруджено продовгуватий триповерховий будинок в архітектурному стилі еклектики з переважанням елементів класицизму: симетрично розташовані вікна і двері, рівні стіни, відсутність значних прикрас на фасаді. Верхні поверхи будівлі призначались для відпочинку гостей. Тут розміщувались спальні кімнати, вітальні, зали для гри в карти і більярд, танцювальний зал, а також столова. На першому поверсі розміщувались кухня та підсобні приміщення.

В 1886 році біля цього будинку було зведено ще один, менший за розмірами, будиночок, в якому проживали працівники обслуговуючого персоналу для приїжджих гостей.

З 1920 року зі встановленням комуністичної влади обидві будівлі були оголошені державною власністю і стали використовуватися для господарських потреб.

Palatc-abazi1-1

В 1947-1956 роках у цих приміщеннях розміщувався дитячий будинок Одеської залізниці, а згодом – восьмирічна школа та залізнична лікарня.

З 2004 року тут зорганізовано професійний ліцей, учні якого тут одночасно і проживають, здобуваючи професії в новообладнаних кабінетах.

 

 

 

 

 

 

Палац Абази у Шполі

Palatc-abazi1

В 1858 році власник шполянських земель, російський вельможа Олександр Абаза заклав на відстані кількох кілометрів на захід від містечка Шполи дендропарк, а посеред нього збудував кам’яно-цегляний двоповерховий палац у стилі класицизму з елементами модернізму. Будинок має строгий фасад з гладенькою поверхнею стін. До головного корпусу прилягають два симетричні крила, що завершуються вгорі трикутними фронтонами. Центральний вхід до палацу – одноповерховий портик із спарених кам’яних колон, накритих плоскою плитою, на якій розташований балкон другого поверху.

Palatc-abazi

Внутрішній вхід до палацу являє собою десять чавунних колон, які утворюють відкриту веранду. Ці колони були виготовлені в Петербурзі в майстерні царя Олександра ІІ, про що свідчить вилите на колонах зображення російської букви „А”: від імені царя Олександра (по-російськи - Александр). Палац з прилеглою територією Олександр Абаза подарував своїй доньці Пелагеї, коли вона виходила заміж за графа Урусова. В 1920 році палац було націоналізовано. Нині це - одне з приміщень Шполянської школи-інтернату.


Основні екскурсійні об’єкти:
- Шполянський районний краєзнавчий музей;
- Парк Слави;
- Пам’ятник Т.Г. Шевченку;
- Садиба Абази.